17 вересня в м. Ужгород, в Закарпатській обласній науковій бібліотеці пройшла презентація книги-дослідження «Примарна ясність: міфи і стереотипи навколо війни і Донбасу».
Книга присвячена розвінчання міфів, пов’язаних з війною, які створені російською пропагандою щоби розколювати українське суспільство. У збірці проаналізовано та спростовано хибні уявлення про жителів Донбасу і початок війни в 2014 році, причини, з яких люди отримують російські паспорти і лишаються в окупації та тамтешні реалії, про полон та проблеми цивільних полонених. Розглянуто питання компенсацій для постраждалих з боку української держави.
«Російська пропаганда працювала не тільки, щоб переконати міжнародні структури в тому, що в нас існує громадянський конфлікт. Вона працювала і на те, щоб українці думали, що відсоток проросійських людей на сході був критичним і що вони самостійно, без російського втручання ініціювали розкол країни. Це робилося для того, щоб притупити нашу пильність, щоб ми не усвідомлювали повноту російської загрози», - окреслила на початку заходу аналітик громадської організації «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» та співредакторка книги Надія Нестеренко.
Під час презентації автори розповіли про декілька розділів книги та закликали її прочитати повністю. Зокрема на заході обговорили питання проросійських та проукраїнських мітингів на Сході у 2014 році, проведення так званого референдуму, причин чому люди залишаються жити на окупованих територіях, ідеологічної налаштованості людей, які живуть на окупованих територіях та явища «пенсійного туризму».
«В 2014 році проходили «рефендуми» на Донеччині. Восени 2022-го року проходив так званий референдум в Херсонській, Запорізькій, Донецькій і Луганській області. Є окрема категорія людей, які за своїм бажанням пішли голосувати за те, щоб відокремити ці території від України. Але основна суть так званого референдуму полягала в тому, що люди із «урнами», а також поруч із ними були люди із зброєю. Вони ходили по населених в пунктах, підходили до будинків і пропонували людям вийти і проголосувати. Ви розумієте, як виглядає, коли людина з автоматом пропонує вийти і проголосувати?», - зазначив співавтор книги, представник ГО «Комітет захисту конституційних прав і свобод громадян» Андрій Москаленко.
Співавторка книги Юлія Чистякова розповіла про паспортизацію на окупованих територіях, яка проходила декілька етапів. Вона зазначила, що тиск російської паспортизації продовжується і вводяться обмеження на можливість розпоряджатися власністю в тому числі сільськогосподарськими землями. Без окупаційних паспортів не беруть дітей до школи, не надають медичну допомогу та й взагалі обмежують доступ до адміністративних та соціальних послуг.
Активна дискусія засвідчила, що попри те, що з 2022 року питання «пенсійного туризму» відпало через закриття пунктів пропуску - воно й досі є напрочуд гострим, як і питання ставлення до українців, що лишаються на окупованих територіях.
В обговоренні підіймалися різні приклади чому люди залишаються жити на окупованих територіях - і дорога оренда на підконтрольній Україні території, і нетранспортабельні хворі родичі, близькі серцю місця, і допомога Збройним силам України.
«Є пані, вона була головою громадської організації в місті Старобільськ. Вона залишилась в окупації на деякий час, бо в неї була така місія - вона рахувала кількість танків, БТРів, місця, де було скупчення військових і передавала ці дані нашим хлопцям», - з захопленням цією жінкою поділилася одна учасниця.
«Я не маю права судити тих, хто залишився. Я не маю права відбирати у них пенсію. Але всі, хто виїхав, залишив там своє майно. Мужності вистачило у більш ніж 6 мільйонів, які перебувають в Україні, і у величезної кількості, які виїхали взагалі за кордон.
Це ж не жебраки. Вони залишили могили. Тому, що не змогли прийняти парадигму життя з росіянами», - з обуренням розповідала інша жінка, яка декілька років тому була вимушена покинути Бердянськ через окупацію.
Пошук спільних точок зору був непростим, адже для багатьох це свіжі та болючі рани.
Водночас одна з учасниць презентації підсумувала, що дуже важливо, що такі книги друкуються під час повномасштабного вторгнення і відбуваються такі обговорення.
«На мою думку, дуже багато проблем і тих реалій, в яких ми всі з вами опинилися, пов'язані з тим, що ми багато років один з одним не говорили. Захід не знав про Схід, Схід не знав про Захід. Що говорити, якщо тільки в 18-му році з'явився потяг Ужгород-Лисичанськ, яким я їхала 26 годин. І це теж про ту поламану комунікацію між регіонами, яка зіграла дуже велику роль до тих ситуацій, до тих інцидентів непорозуміння, з якими ми всі до сих пір стикаємось», - заначила вона.
Книгу можна безкоштовно завантажити за посиланням.
Цю книгу підготували в рамках проєкту «Посилення громадянського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України» «Східноукраїнський центр громадських ініціатив», ГО «Громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян», ГО «Молода Просвіта Прикарпаття», Кризовий медіацентр «Сіверський Донець» за підтримки Kurve Wustrow — Centre for Training and Networking in Nonviolent Action в рамках програми «Громадянська служба миру» (ГСМ).
