В Харкові презентація книги «Жити попри все. Розповіді жінок про війну, 2014 та 2022» пройшла 24 вересня в Пресцентрі «Накипіло».
Авторками книги стали 11 жінок, які за підтримки психолога та після навчання з професійною письменницею вирішили оприлюднити свої історії втрат, спротиву та відновлення. Серед авторок-героїнь книги є мешканки Донеччини, Київщини, Харківщини та Криму. Події, про які вони написали у книзі, відбувалися як на початку збройної агресії росії у 2014 році, так і під час повномасштабного вторгнення. Через російську агресію жінки зазнали втрати рідних, майна, звичного життя. Кілька історій стосуються полону, окупації, сексуального та гендерно зумовленого насилля.
«Наша організація з 2014 року займається документуванням порушення прав людини переважно це інформація про грубі порушення — полон, катування, сексуальне та гендерно зумовлене насилля. Працюючи з цими людьми, надаючи їм певну інституційну підтримку, ми бачили у цих історіях потужний промінь надії та неймовірну силу духу людей, які попри все продовжують своє активне життя та боротьбу, - розповіла Надія Нестеренко, представниця ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив», організації, яка ініціювала створення книги. - Це надихало й нас, тож, ми подумали, що ці приклади мають бути доступними для більшої кількості українців. Бо зараз, коли вже десять років триває війна, можна почути про те, що люди втомилися, вони не знають, звідки брати сили, щоб продовжувати боротьбу. Так народилася ідея цієї книги».
Розповісти про свій досвід якісного рефлексування та навіть терапії під час написання текстів до Харкова приїхала студентка Марина СУПРУН. Ще школяркою вона разом з родиною потрапила у полон — понад 30 днів на початку повномасштабного вторгнення окупанти тримали майже усе село Ягідне на Чернігівщині у підвалі місцевої школи.
Попри важкі флешбєки, які дівчина досі періодично відчуває, вона пройшла певний шлях подолання наслідків подій, що травмували. І поділилася у своєму есеї тим, що допомагало їй триматися у найважчі моменти, а також розповіла про те, що стало допомічним під час відновлення.
«Це важливо проговорювати. І написано це й для тих людей, які, можливо, тримають в собі свої важкі історії, не можуть комусь про це сказати, і тому їм важко. Я всім раджу не боятися говорити, не боятися жити далі, - вважає Марина. - На жаль, ця книга про трагічний досвід. Але на щастя, вона може комусь допомогти пережити цей досвід».
Про свою історію розповіла землякам на презентацій й Тетяна ТОВСТОКОРА - вчителька з Харківщини, яка перебувала в окупації і була незаконно позбавлена волі за відмову проводити навчання дітям за російськими програмами. Окупанти відпустили жінку з полону за умови, що вона покине рідне село. Після деокупації Харківщини, Тетяна повернулася додому, де продовжує навчати дітей та допомагати українській армії.
На презентації жінка розповіла, що до повномасштабного вторгнення вона відчувала війну «десь», хоча чула звуки військових гелікоптерів над своєю хатою, але життя продовжувалося у своєму ритмі. Але те, що довелося пережити їй під час окупації, стало певним прозрінням у розумінні сутності країни-агресора. І цей досвід написання спогадів став для неї дуже важливим: вона впевнена, що про ці події варто розповідати всьому світу. Атмосферу, в якій доводилося перебувати під час окупації, пані Тетяна майстерно передала в своєму есеї:
«16 серпня під обід замісила тісто на хліб. Чую, під вікном гукають знову по імені та по батькові. Виходжу. Знову двоє…видно по-одному бояться ходити.. говір російський, просять перейти на російську, показати паспорт. А я ж знову кажу, що не говорю нею. Та й продовжую українською. Почали ставити запитання: чому не хочу працювати? Чому не спілкуюся з директоркою? Чому не подобається режим путіна?... Чому?..Чому?..
- Як же навчати? Страшно, стріляють,- відповідаю я.
- Де стріляють? – питає один.
А воно із-за кутка хати як гепне .
- Надо узнать почєму стреляють? – каже один.
А воно знову як гепне. Я кажу: “Ось відповідь”. А сама ледь стрималась «Мамі своїй під вікно!»...
Ще однією причиною, через яку жінки вирішили поділитися своїми історіями є впевненість, що фіксування та оприлюднення злочинів окупантів не просто зафіксує інформацію, а допоможе запобігти повторенню. А досвід відновлення, який у всіх героїнь книги був дуже різний, але дуже дієвий, може стати допомічним у гуртуванні українців для перемоги над ворогом.
На презентації учасники отримали певну кількість примірників книги, а ще її можна вільно завантажити на сайті СЦГІ. https://totalaction.org.ua/books/48
Ця подія відбулася за підтримки Фонду “Партнерство за сильну Україну”, який фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.
