28 червня в Гуртожитку НПУ ім.М.П.Драгоманова, де проживають внутрішньо-переміщені особи  відбулася презентація-обговорення книги «Коли не стукають у двері: 25 історій про російську окупацію».

Книга створена з ініціативи ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» і містить 25 особистих історій українців, які діляться досвідом перебування в російській окупації чи її наближення. У виданні зібрано спогади жителів Запоріжжя, Київщини, Луганщини, Харківщини, Херсонщини і Чернігівщини, які охоплюють період із 2014 по 2022 рік. Очевидці подій написали свої історії самостійно й закарбували власні переживання про досвід життя в окупації, під обстрілами, втрати родичів, друзів чи рідного дому,  евакуацію, страждання тварин, полон тощо. Драматичні історії різних за віком і родом занять цивільних українців дають зрозуміти, чому для цих людей є неприйнятним життя під владою росіян.

Книга має на меті зберегти історію війни такою, як її бачать звичайні українці та показати світу чому ми не хочемо жити в російській окупації.

Під час презентації учасники разом з авторами обговорили як жителі окупованих територій переживали окупацію, адаптуючись до нових умов життя. Зокрема говорили про дітей, які опинилися в окупації.

Один із авторів збірки Іван Залогін, який підлітком прожив окупацію в Луганську, розповів як освіта використовувалась як інструмент маніпуляції свідомістю молоді, яка залишається на окупованих територіях.

У школах вводили нові предмети, які формувалися на основі пропагандистських матеріалів та вигаданих історій.  Учнів постійно залучають до різноманітних мітингів і святкових заходів, що організовуються окупаційною владою.

«Пам’ятаю, як на останньому уроці в школі сказали, що завтра уроків не буде. Натомість ми всі підемо на свято «республіки», де відбудеться урочиста зустріч з «президентом»… На захід не можна було не піти. Завуч школи особисто ходила по класах і погрожувала: «За неявку у вас будут проблемы. Я лично выпишу вам выговор, вызову родителей, и мы будем думать, можете ли вы оставаться в нашей школе дальше. Всем всё понятно?». .. Нас усіх зібрали на стадіоні «Авангард», на якому до війни грав луганський футбольний клуб «Зоря» та за два тижні до війни співав «Океан Ельзи». Я жив за 10 хвилин від стадіону, тому пішов пішки. По дорозі я бачив колони автобусів з надписами маршрутів з окупованих міст (російською): «Алчевск ‒ Луганск», «Красный Луч ‒ Луганск», «Стаханов ‒ Луганск». Вони були вщент забиті дітьми та вчителями, половина з яких їхала годину стоячи. Пріказ єсть пріказ», - зачитав він уривок.

Шкільні інтер'єри часто прикрашали символами нової влади, а вчителів примушували доносити на учнів, які не підтримували пропагандиську лінію.

Інша авторка збірки, вчителька, яка виїхала з окупації Тетяна Черепанова розповіла про учнів, які навчаються онлайн в українській школі перебуваючи в окупації і небезпеки з цим пов'язані.

Присутні ВПО поділилися як вони підтримують армію зокрема через роботу з дітьми.

«Наші жіночі осередки потужні - збираємо гроші, плетемо сітки з мамами та жінками, які втратили чоловіків. Хтось збирає гроші на потреби хлопців.  Ми малюємо з дітками і їм кладуть ці малюночки. Суспільство працює і  якби не люди, якби не народ, якби не громади кожен на своєму місці - ну не втримали б себе цей період, і це дає надію, віру, що впораємося з усім».

Цю книгу підготували в рамках проєкту «Посилення громадянського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України» Східноукраїнський центр громадських ініціатив за підтримки «Kurve Wustrow — центр навчання та взаємодії у ненасильницьких діях» в рамках програми «Громадянська служба миру» (ГСМ).