27 серпня у Хмельницькому, в обласній універсальній науковій бібліотеці відбулася презентація книги «Життя попри все», створеної за ініціативи Східноукраїнського центру громадських ініціатив. Видання об’єднало свідчення українських жінок, які пережили внаслідок війни окупацію, полон, втрату рідних тощо.

«Ця книга є не лише документом про злочини росіян, а й своєрідним посібником — як триматися у складні часи, як підтримувати близьких», — підкреслила представниця СЦГІ та одна із авторок Марина Супрун.

Вона розповіла про трагедію свого села Ягідне, де понад місяць цивільних утримували у підвалі:
«Я також співавторка цієї книги. Зараз мені 19 років, на момент моєї історії мені було 16 років. Знаєте, ця книга вийшла, коли мені було 18 років, і я от думаю, що в 18 років у мене є моя історія в книзі. І так дивно, що моя історія вона не фантастична, вона не про перше кохання, вона не романтична, а вона документальна. Ця історія про полон в селі Ягідне. Нас в підвалі тримали 367 людей, із них близько сотні дітей. Найменшій - півтора місяці. Від задухи там померло 11 осіб».

Про досвід окупації в 2014 та 2022 році та знущання російських військових розповіла інша авторка Галина Тищенко, представниця SEMA Ukraine.
«Я залишилася у дуже поганому стані, думала, що помру. Поки я жива, то буду все це розказувати. За тих, хто вже ніколи не зможе цього розказати. Хай світ знає, що творить Російська Федерація, що вони нелюди з самого молодшого віку».

Своєю історією поділилася й Сталіна Чубенко - мати 16-річного Степана, якого у 2014 році закатували бойовики «ДНР» за його проукраїнську позицію. Вона порекомендувала читати книгу дозовано, адже вона містить багато переживань і потребує часу на осмислення.

Інша авторка Тамара Шевчук розповідала, що її історія – це шлях становлення як громадської та політичної діячки, час, коли вона усвідомила, що є українкою і не хоче бути ніким іншим. Вона згадувала, як разом із друзями від перших днів була на Євромайдані. Тоді, за її словами, відбулося своєрідне відсіювання знайомих – лишилися справжні друзі, але з’явилися й перші болючі втрати. Майдан для неї став символом становлення і водночас символом ціни, яку довелося сплатити.

Вона підкреслила: «Все наше життя полягає в тому, щоб або жити і зберігати пам'ять, або жити у світі рожевих єдинорогів», і додала, що належить до тих, хто живе зі збереженням пам’яті та намагається розповідати про тих, хто поліг через позитивні речі, аби їх пам’ятали не лише як героїв, а й як людей.

Авторкам дякували за презентацію, зазначаючи, що подібні заходи дають людям можливість відчути й пережити досвід авторок, які розповідають власні історії та водночас передають досвід інших жінок.

«Я вважаю, що наше суспільство зараз трохи поділено між тими, хто напряму дотичний до подій війни, і тими, хто бачить це лише з новин. На жаль, певна частина людей ще в нас знаходиться в стадії заперечення того, що відбувається. Наскільки страшна війна … Тому ось такі події - це місточки, які об'єднують і дають можливість випрацьовувати імунітет до витримування таких складних емоцій, до діалогу, до відкритості.», - зазначила одна із слухачок Яна Боднарчук.

Друге видання книги «Жити попри все. Розповіді жінок про війну, 2014 та 2022» та подальше її поширення стали можливими завдяки проєкту «Посилення громадянського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України», який втілює «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» за підтримки Kurve Wustrow — Центр навчання та взаємодії в ненасильницьких діях у рамках програми «Громадянська служба миру» (ГСМ).