У Рахові Закарпатської області в читальний залі Рахівської публічної бібліотеки презентували книгу «Жити попри все. Розповіді жінок про війну, 2014 та 2022», у якій зібрано 11 історій українок з різних регіонів, які пережили полон, окупацію, сексуальне та гендерно-зумовлене насильство, втрату близьких і рідного дому через російську агресію.
Видання підготовлене за ініціативи «Східноукраїнського центру громадських ініціатив».
Авторки книги наголосили, що головна її мета – не лише зберегти свідчення, а й показати силу, яка допомагає жінкам вистояти. «Ці історії важко читати, іноді неможливо без сліз. Але в кожній з них є життєдайний промінь – музика, вишивка, дружба, підтримка близьких. Це те, що не дозволяло опустити руки», – зазначила одна із авторок книги 19-річна Марина Супрун, яка пережила місяць полону разом із мамою та сестрою в підвалі школи села Ягідне на Чернігівщині.
На презентації виступила також Галина Тищенко, представниця Sema Ukraine, яка розповіла про пережите під час окупації Краматорська в 2014 та вторгнення російських військ на Київщину в 2022.
«Ми були під окупацією ще там у Краматорську і знали як катують людей, як доносяться крики з підвалу, як скальпель знімали з жінок… Обстрілювали школи, обстрілювали зупинки, а нам казали, що це українська армія».
Вона описала, як у 2014-му люди розділилися: одні чекали «великих російських пенсій», інші відчували страх і небезпеку. Згодом родина Галини вирішила виїхати на Київщину: «Давайте під Київ… там точно ніякої війни не буде. Саме безпечне місце».
На жаль, війна прийшла й туди. Галина пережила знущання з боку окупантів, які описала дуже відверто оскільки переконана, що мусить свідчити за тих, хто вже ніколи цього сказати не зможе.
Своєю історією поділилася й Людмила Біленька, яка понад десять років шукає сина, зниклого під час війни. Вона розповіла, що трагедія їхньої родини почалася ще у 2013–2014 роках, коли її син, юрист за фахом, став активним учасником національно-патріотичного руху. Вона провела паралель з історіями попередніх поколінь: «У родині мого тата його старшого діда за членство в українському товаристві вивезли до Сибіру. Ми зростали в родині, де завжди передавалися ці спогади».
Вона підкреслила, що ця книга – не лише про біль, а й про надію: «Ми живемо для того, щоб продовжувати боротьбу і підтримувати одне одного».
Місцеві учасники презентації наголошували важливості документування цих злочинів, щоб зберегти правду і забезпечити справедливість для майбутніх поколінь:
«Ці жахіття мають зудокументовані, як з юридичного боку, так і як оповіді -
це вакцина проти оцього «ми же браття». Цього не повинно вже бути. Цей наратив має заперечуватися цими документами, цими описами. Я дякую за велику роботу. За те, що ви організувалися, що в докладаєте зусиль, за громадянську позицію, за мужність, що ви це робите для просвітлення нашої країни, захисту і перемоги над нашими ворогами».
Друге видання книги «Жити попри все. Розповіді жінок про війну, 2014 та 2022» та подальше її поширення стали можливими завдяки проєкту «Посилення громадянського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України», який втілює «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» за підтримки Kurve Wustrow — Центр навчання та взаємодії в ненасильницьких діях у рамках програми «Громадянська служба миру» (ГСМ).
