У м.Скоп’є, столиці Північної Македонії, відбулася презентація книги «Місто, з якого почалася війна» про окупацію Слов’янська в 2014 році. Захід зібрав представників місцевих громадських організацій, дипломатів та представників української діаспори.

 «Книга, яку ми сьогодні презентуємо, «Місто, де почалася війна», є ініціативою в рамках Цивільної служби миру, що фінансується Міністерством економічного розвитку та співробітництва Німеччини і реалізується Kurve Wustrow  та нашими українськими партнерами з «Східноукраїнського центру громадських ініціатив». Вперше книга була опублікована в 2020 році і перекладена англійською мовою в 2021 році, але актуальність книги залишається незмінною. Злочини, описані в ній — незаконні в'язниці, переслідування цивільних осіб за релігійними мотивами, примусова праця, торгівля людьми, обстріл і мінування цивільної інфраструктури, а також російська дезінформація і пропаганда — досі є основними елементами війни Росії проти України», - зазначив представник Kurve Wustrow  Штеффен Галінг.

Він підкреслив, що розуміння того, що сталося на Донбасі на початку війни, допомагає зрозуміти події, що відбулися згодом і відбуваються сьогодні, адже це все ще недостатньо усвідомлюється, особливо за межами України.

«Ми зрозуміли, що події 2014 року мають безпосередній зв’язок із тим, що відбувається зараз у Херсоні, Маріуполі чи Бердянську. Росія діє за тим самим сценарієм», — зазначив голова СЦГІ Володимир Щербаченко.

Під час презентації спогадами з 2014 року поділилася мешканка Слов’янська Капіталіна Пасікова:

«Після захоплення міста проросійськими сепаратистами я просто не впізнавала його: кожне перехрестя було перегороджене шинами, бетонними блоками, стояли люди зі зброєю. Мене це не лякало, але дуже обурювало. Чому якісь чужі люди вирішують, як нам жити?» , -  розповіла вона.

Разом із друзями дівчина організувала акції спротиву - малювала українські прапори на стовпах і залишала символи, щоб показати: Слов’янськ - це Україна.

Інша учасниця заходу Галина Тищенко, побачивши страхіття війни у 2014 році, переїхала із рідного Донбасу жити під Київ. Але  у лютому 2022 року знову опинилася у вирі війни.

«19 березня до мого будинку прийшов російський солдат. Йому було років 20. Він був озброєний і змусив мене роздягнутися. Я благала його, але він кричав, що вб’є…», -  поділилася жінка.

Після звільнення Київщини Галина вирішила не мовчати й приєдналася до громадської організації SEMA Україна, яка допомагає жінкам, що постраждали від сексуального насильства під час війни.

Марина Супрун з села Ягідне на Чернігівщині, описала життя в переповненому підвалі, де окупанти тримали 367 людей, в березні 2022 року.

«На одну людину було пів квадратного метра. Люди почали задихатися. 11 померли від задухи. Найменшій дитині було півтора місяці…» , - згадує вона.

Російські військові змушували селян співати гімн РФ, «грали» з полоненими у «російську рулетку» й забирали жінок уночі. Марина називає цей досвід «геноцидом українського народу».

Презентація книги стала не лише актом пам’яті, а й нагадуванням світу про системність російських злочинів.

«Ми не один народ. Українці створюють життя, а росіяни його вбивають», - наголосив один із присутніх на заході українців, які проживають в цій Балканській країні.

Перший секретар Посольства України в Республіці Північна Македонія Максим Дмитрук підкреслив, що голоси вцілілих, мають бути почутими не лише в Україні, але й у світі, щоб правда перемогла пропаганду.

Після почутого багато з присутніх висловлювали свою думку, що не має місця примиренню за будь-яку ціну і злочинці мають понести покарання.