У Кропивницькому відбулася презентація книги «Коли не стукають у двері» - збірки з 25 історій людей, які пережили російську окупацію. Захід відбувся Волонтерському штабі Krop:hub.

«Це простір, який створений руками волонтерів і ветеранів для того, щоб допомагати будувати ту країну, за яку борються наші захисники і захисниці», - зазначила представниця штабу.

На зустріч прийшли школярі наукового ліцею, курсанти Донецького державного університету внутрішніх справ, переселенці та журналісти. Усі вони стали свідками щирих і болючих свідчень очевидців війни.

Книга створена громадською організацією «Східноукраїнський центр громадських ініціатив». Її представниця Марина Супрун розповіла про шлях створення:

 «Ми збирали свідчення постраждалих, документували катування, полон, сексуальне насильство. У 2014–2015 роках не всі розуміли, що в Україні справжня війна, і що це не українці воюють проти себе, а Росія коїть злочини на нашій землі», - пояснила Марина.

Книга, за її словами, створена спільно з німецькими партнерами для європейської аудиторії, щоб показати, чому українці чинять опір окупації.

«Ми запитали авторів, чи варто перекладати українською. Всі відповіли: «Так, потрібно», бо нам самим важливо пам’ятати, що війна триває», - додала вона.

Серед авторів книги на презентації - Владислава Мерзякова, колишня курсантка із Луганщини. Вона провела п’ять місяців під окупацією.

«Коли змогла виїхати, то проїхала сімнадцять блокпостів. Батьків з того моменту я не бачила. Зв'язку і інтернету - в них досі нічого немає», - поділилася Владислава.

Її історія - про дитячі спогади, які раптово перетворилися на виживання:

«Мама кликала нас вечеряти. Почався дощ, і раптом грім - тільки то був не грім, а артобстріл. Ми зрозуміли, що треба бігти у підвал».

Ще одна авторка - Наталія Гуран, мешканка передмістя Бучі, яка пережила окупацію разом із батьками та домашніми тваринами. Її оповідання написане у формі щоденника.

«Сидіти півтора місяці й дивитися, як твій тато тане на очах, - це теж насильство.», - зазначила Наталія.

Вона описала щоденні ризики:

«Вони нам сказали, що не можна з будинків виходити. І ми сиділи..  Але скільки ти без води посидиш? Ну день, ну два, ну і все. І я кажу, що ми або помрем без води, або помрем набираючи воду. Давайте виходити із того, що дає більше шансів на життя».

Наталя розповіла, що росіяни покрали в неї в будинку навіть ношені шкарпетки і  лопатки для кухні, які вона колись купувала у Варшаві по шість гривень. За її словами, важко порівнювати речі з людським життям чи здоров’ям, але це теж не дрібниця.
«Мій дім - це був простір, який я створювала, красивий і затишний. А коли я туди повернулася після росіян, то відчула фізичний біль - бо це вже був не мій дім. Це зґвалтований простір».

Учасники події дякували авторкам за мужність і щирість.

«Ви - ті люди, які не здаються і не покладають рук. Саме завдяки вам формується наша національна ідентичність».

«Дуже важливо чути історії очевидців. Україна - велика країна, і ми переживаємо війну по-різному. Але саме в таких зустрічах народжується спільна пам'ять і сила», - такі слова лунали на заході.

Цю книгу підготували в рамках проєкту «Посилення громадянського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України» Східноукраїнський центр громадських ініціатив за підтримки «Kurve Wustrow — центр навчання та взаємодії у ненасильницьких діях» в рамках програми «Громадянська служба миру» (ГСМ).