У Броварах, в Координаційному центрі з надання допомоги ВПО з Луганської області при Сватівській МВА відбулася презентація книги «Коли не стукають у двері», що містить 25 історій людей, які пережили російську окупацію. Подію організувала громадська організація «Східноукраїнський центр громадських ініціатив».

«Наша організація з 2014 року документує грубі порушення прав людини, пов'язані з війною - такі як полон, катування, сексуальне та гендерне насильство», - розповіла голова організації Марина Супрун. Вона наголосила, що ідея книги народилася після розмов із німецькими партнерами з організації «Kurve Wustrow».

Одна з авторок, Тетяна Черепанова, поділилася історією про окупацію Бердянська. Вона згадує день, коли у місто увійшли російські війська:

«Нас було багато, але порівняно з кілометровими чергами російських танків, нас не було взагалі. Над головою почувся гул літака. «З літака можуть скинути снаряди!» -крикнув якийсь хлопець із натовпу».

Під час евакуації Тетяна разом із чоловіком та собакою Нільсоном провели 11 годин у дорозі, проїжджаючи 17 блокпостів і потрапивши під обстріл.

«Коли ми вже проїхали останній російський блокпост… нам просто в спину почали лягати снаряди. Там у автобусах були жінки, діти… І просто ми виїжджаємо, а снаряди лягають позаду».

Через кілька років після евакуації Нільсон помер під час ракетних обстрілів Києва.

«Ми вивезли тебе з окупації, але російська ракета наздогнала тебе і тут».

Тетяна, яка за професією вчителька, наголосила, що вважає важливим говорити про такі історії з дітьми:

«Чим більше ми будемо замовчувати, тим менше вони розумітимуть. Я кажу своїм учням: історії не повинні бути простими -  вони повинні змусити нас щось відчувати».

Інша авторка  Владислава Мерзлякова з Луганщини  прочитала уривок зі своєї історії про життя під окупацією.

Влада пережила п’ять місяців окупації, без зв’язку та продуктів:

«У магазинах не було що їсти… Люди торгували з машин - відкривали багажники. У основному це було м'ясо, масло і згущенка».

Вона змогла виїхати завдяки тому, що зібрала трохи грошей, продаючи полуницю:

«Я в неділю прийняла рішення, у вівторок уже виїхала. Мама з татом махали мені рукою, і я відчувала, що побачу їх не скоро».

Її батьки залишилися на окупованій території і Влада не може поїхати до них навіть попрощатися:

«Зараз мама готується до похорону батька. І я розумію, що не можу приїхати, хоча там якісь перевезення є. Але в мене чоловік військовий - я ніяк туди не потраплю».

Ці історії стали частиною колективної пам’яті, яку організатори прагнуть зберегти для майбутніх поколінь.

«Це наша історія, яка вже записана, її ніхто не зітре. І я б дуже хотіла, щоб більше таких книжок не виходило», - підсумувала Тетяна Черепанова.

Цю книгу підготували в рамках проєкту «Посилення громадянського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України» Східноукраїнський центр громадських ініціатив за підтримки «Kurve Wustrow — центр навчання та взаємодії у ненасильницьких діях» в рамках програми «Громадянська служба миру» (ГСМ).