У місті Татарбунари, Одеської області в Центральній бібліотеці відбулася презентація книги «Жити попри все» — збірки, до якої увійшли 11 особистих історій українок, що пережили війну, окупацію, полон і втрати.

Книга створена громадською організацією «Східноукраїнський центр громадських ініціатив», що з 2014 року документує грубі порушення прав людини, серед яких полон, катування, сексуальне насильство.

Голова СЦГІ Володимир Щербаченко, відкриваючи зустріч, наголосив:

«Із 2014 року наша організація займається документуванням злочинів, які сталися в ході збройної агресії РФ проти України. Коли ми брали інтерв’ю у людей, коли ми чули ці неймовірні історії - як люди переживають, як вони борються, як знаходять в собі сили долати труднощі, ми вирішили, що їх мають почути й інші українці. Авторки - це ті жінки, яким ми допомагали в різних питаннях, зокрема, надавали правову допомогу, документували їхні випадки. Стати автором було дуже непросто. Потрібно було, щоб людина мала хоч мінімальні навички до писання, мала внутрішню готовність розповісти про все, що з нею відбулося, що вона пережила. Ми не хотіли переповідати історії людей, а хотіли дати можливість зробити це самим».

Своєю історією поділилася одна із авторок Людмила Біленька – матір військовополоненого Романа, який ще у 2014 році потрапив до російського полону. Уже дванадцятий рік вона живе очікуванням його повернення.

«Я шукала будь-який спосіб знайти сина. Спершу навіть не знала прізвищ його побратимів, бо це був добровольчий підрозділ. Я почувалася, ніби у скляній банці: світ живий навколо, а я одна», - поділилася вона.

Пані Людмила розповіла й про спільноту матерів і дружин полонених, яка допомагає жінкам не втрачати сили.

«Ми всі різні, але нас об’єднує одне - надія. У світі, де лунають вибухи, надія - це не емоція. Це форма опору. Ми не маємо права здаватися».

Інша авторка книги Галина Тищенко, уродженка Краматорська, поділилася власною історією, у якій поєдналися досвід окупації Донбасу у 2014 році та жахіття, пережиті під час російського вторгнення у 2022 році на Київщині. Вона розповіла про насильство, катування та приниження, яких зазнала від російських військових, коли залишилася сама під час бойових дій. Після деокупації жінка дала свідчення українським слідчим і долучилася до громадської організації «SEMA Україна», що об’єднує жінок, котрі пережили сексуальне насильство, полон і катування. Вона наголосила на важливості підтримки між постраждалими, документування злочинів Росії та донесення правди про них до міжнародної спільноти.

Тетяна Товстокора підсумувала захід, прочитавши уривок зі свого тексту:

«Я горда тим, що я – УКРАЇНКА! Я щаслива, що змогла повернутися додому. Я горда тим, що жоден і жодна з нашого колективу не пішли на співпрацю з ворогом. Ми навчаємо дітей, плетемо сітки, варимо, печемо, готуємо для хлопців на передовій, донатимо, перемо одяг нашим захисникам, виховуємо патріотів нашої країни на власному прикладі. То чи ж гостя я у своєму житті? Мабуть, таки господиня. Моя історія – історія тисяч українців, які перебували в окупації. Цей досвід зробив мене сильнішою, витривалішою, нескореною».

Друге видання книги «Жити попри все. Розповіді жінок про війну, 2014 та 2022» та подальше її поширення стали можливими завдяки проєкту «Посилення громадянського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України», який втілює «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» за підтримки Kurve Wustrow — Центр навчання та взаємодії в ненасильницьких діях у рамках програми «Громадянська служба миру» (ГСМ).