У Луцьку протягом кількох днів відбулася серія зустрічей із презентацією книги «Жити попри все: розповіді жінок про війну 2014 та 2022» - видання, що зібрало 11 реальних історій жінок, які пережили війну, полон і окупацію.

Зустрічі пройшли одразу на кількох локаціях міста — у Луцькому ліцеї №24, Луцькому ліцеї №28 з посиленою військовою підготовкою, Луцькому вищому професійному училищі. За кілька днів авторки встигли поспілкуватися з школярами, студентами,  дорослими читачами місцевих бібліотек, перетворивши ці події на інтенсивний цикл живих розмов про війну.

Книга створена громадською організацією «Східноукраїнський центр громадських ініціатив», яка з 2014 року документує воєнні злочини. Як зазначила під час зустрічей представниця СЦГІ та одна із співавторок Марина Супрун, саме багаторічна робота зі свідченнями постраждалих і стала основою для створення видання.

«У книзі зібрані тексти, написані самими жінками - очевидицями подій, і саме це робить її особливою. Це написані тими людьми, які бачили ці всі події… це так званий документ. Історії різні за часом і досвідом, але об’єднані спільним - болем війни та внутрішньою силою жити далі».

Вона також розповіла свою історію - про місяць полону в селі Ягідне на Чернігівщині, де 367 людей утримували у підвалі школи:

«Вони сміються, стріляють… а ми внизу прощаємось один з одним… разом чекали на смерть».

Про російську окупацію розповіла й інша авторка книги Тетяна Товстокора:

«Наше село було окуповане 26 лютого… і скільки горизонту не бачить око — це була вся військова техніка».

Паралельно з фізичною небезпекою відбувається і внутрішній злам — переосмислення цінностей і самого поняття людяності:

«Усі ми народжені людьми, але по-різному розуміємо, що означає бути людиною…Ця війна проявила багато людей, поділила наше життя на до і після».

Авторки говорили про те, що в умовах страху і втрат стає очевидним, що бути людиною — це підтримувати інших, триматися разом і не втрачати здатності співчувати. Саме «коло розуміючих очей» стає основою виживання. Також пережитий досвід кардинально змінює сприйняття буденного: можливість спати у власному ліжку, пити воду, бачити рідних і чути їхній голос уже не сприймається як щось звичне, а набуває глибокої цінності.

Часто розповіді жінок, які пережили страхіття війни, виявляються настільки складними і емоційно важкими, що слухачі просто не можуть одразу дібрати слів. У залі після таких історій панує тиша — не через байдужість, а через глибоке переживання почутого. Лише згодом приходить усвідомлення і бажання висловити свої думки.

Окреме місце в цій серії презентацій зайняли відгуки слухачів:

«Ми з однокласницею яка сиділа поруч хочемо висловити слова подяки, бо на фоні емоцій не змогли цього зробити вживу. Ваша розповідь стала для нас усвідомленням того, що відбувається в нашій країні… Це були три дуже зворушливі історії, які зачепили наші серця і залишаться надовго в пам’яті, дякуємо вам що ділитися цим з іншими… Те, що ви робите, є справжнім проявом сили і міцності… ви Люди з великої букви».

Друге видання книги «Жити попри все. Розповіді жінок про війну, 2014 та 2022» та подальше її поширення стали можливими завдяки проєкту «Посилення громадянського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України», який втілює «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» за підтримки Kurve Wustrow — Центр навчання та взаємодії в ненасильницьких діях у рамках програми «Громадянська служба миру» (ГСМ).