19 березня Мукачівській міській бібліотеці відбулася презентація книги «Коли не стукають у двері. 25 історій російської окупації» - документального свідчення про життя українців під окупацією. Подія зібрала внутрішньо-переміщених осіб, місцевих жителів, освітян і культурних діячів.

Володимир Щербаченко, голова «Східноукраїнського центру громадських ініціатив», наголосив:

«Ця книга є документом нашого часу. Це не просто збірка текстів. Це голоси живих людей, які пройшли окупацію…».

Він розповів, що СЦГІ ще з 2014 року документує воєнні злочини - полон, катування, сексуальне насильство, втрату майна. Але згодом з’явилось розуміння: за юридичними фактами стоять історії людей, їхні зміни, біль і сила.

Першою виступила Анастасія Козак, бібліотекарка з Херсона.

«Я не знала, що таке окупація… Але росіяни допомогли дізнатися, що це таке, коли ти не можеш вільно висловлюватись… ти боїшся навіть думати».

Вона згадує перші дні: відсутність їжі, грошей, світла:

«Ми стояли з 6 ранку цілий день… і якщо ти отримав 200 гривень — це було круто… Але дуже швидко готівка закінчилась. Ми чекали машину з хлібом… але інколи не їли його тижнями».

Найстрашнішим було відчуття постійної загрози:

«Стук у двері означав або тебе заберуть на підвал, або розстріляють».

Її історія також про втрату звичного життя - і цінність дрібниць:

«Неможливо в маленьку валізку втрамбувати своє життя. Мені після евакуації не вистачало чашки… звичайної білої чашки з чорним котиком… бо з неї був найсмачніший чай».

Також виступила Тетяна Черепанова, вчителька з Бердянська. Її історія - це поєднання особистого досвіду і педагогічного осмислення війни.

«Над головою почувся гул літака… “Авіарозвідка, можуть скинути снаряди”… Люди кинулися до дверей… а я стояла. Я не помру. Не сьогодні».

Її розповідь також про повсякденність війни:

«Ми їли колбасу і хліб… і тепер я не можу на це дивитися».

Вона пояснила, чому такі історії важливі:

«Найстрашніше - це не біль. Це байдужість».

Представниця міської влади підкреслила значення книги:

«Головне - небайдужість. Небайдужість тих, хто читатиме цю книгу. Книга завжди говорить більше і глибше…».

Одна із присутніх жінок емоційно відреагувала на почуте:

«Я люблю трилери і жахи… але це - найстрашніший жах, який є. Все інше - казки».

У фіналі Володимир Щнрбаченко підсумував значення книги:

«Ці історії - не лише про те, що сталося. Вони про те, що ми не маємо з цим миритися».

Книга вже доступна в бібліотеках і онлайн - і автори закликають поширювати її, зокрема за кордоном:

«Люди мають знати… і продовжувати нас підтримувати».

Одна з учасниць наголосила, що не варто забувати: після зими обов’язково настає весна, і саме такі книги допомагають її наближати.

Цю книгу підготували в рамках проєкту «Посилення громадянського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України» Східноукраїнський центр громадських ініціатив за підтримки «Kurve Wustrow — центр навчання та взаємодії у ненасильницьких діях» в рамках програми «Громадянська служба миру» (ГСМ).