23 березня в м. Лубни в Лубенській міській бібліотеці для дорослих імені Володимира Леонтовича відбулася презентація книги «Коли не стукають у двері. 25 історій російської окупації».

Книга створена з ініціативи ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» і містить 25 особистих історій українців, які діляться досвідом перебування в російській окупації чи прифронтовій зоні.

Представниця СЦГІ Марина Супрун пояснила, що книга з’явилася з потреби показати світу  і самим українцям  реальність окупації:

«Змінюється все. Життя абсолютно перевертається. Люди втрачають домівки… не можуть бути собою».

Одна із авторок Наталія Гуран розповіла про окупацію на Київщині як повну ізоляцію і постійний страх у звичайних діях:

«Ми сиділи і думали: взагалі є Україна чи нема?… Не було ні зв’язку, ні можливості щось дізнатися…Моє щоденне завдання було — сходити набрати води… і якось пройти так, щоб вижити».

Авторка з Бердянська, Тетяна Черепанова наголосила, що історії з книги мають викликати емоції:

«Історії не повинні бути легкими… якщо вам буде боляче - це найкраще, що може статися. Найстрашніше буде, якщо ви нічого не відчуєте».

Один із авторів Іван Залогін поділився, що у своєму тексті він описує дім через дитячі спогади:

«Тютіна (шовковиця) була для мене символом дому… сік якої сповнював рот присмаком дитинства».

Він також звернув увагу на власний досвід підлітка в окупації, коли на людей чиниться тиск, зокрема через школу й пропагандистські заходи, і навіть найменші прояви незгоди потребують сміливості.

Іван зосередився на темі дому — і поставив питання залу:

«Що для вас асоціюється з домом? Можливо, це якась річка, ліс, місце, куди ви любите ходити?»

Відповіді з залу були простими — і дуже конкретними. Один із учасників говорив про своє місто через воду:

«У нас річка Сула… дуже чиста вода… такої води можна пити».

 «Друзі. Сім’я… разом на свята», - інші говорили коротко, але влучно.

Окремо в обговоренні прозвучала тема повітряної тривоги, яку підняв один із слухачів, звернувши увагу на її психологічний вплив, особливо на дітей і на відчуття дому. Він наголосив, що сирена — це не просто технічний сигнал небезпеки, а емоційно важкий звук, який щодня травмує людей: «Це не звук — це лють… ми це відчуваємо кожен день».

Водночас він запропонував замислитися над зміною звукового сигналу на більш «свій», менш травматичний, адже, за його словами, «те, що наше — воно гріє», тоді як чужі, різкі сигнали лише підсилюють страх і напругу в суспільстві.

Цю книгу підготували в рамках проєкту «Посилення громадянського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України» Східноукраїнський центр громадських ініціатив за підтримки «Kurve Wustrow — центр навчання та взаємодії у ненасильницьких діях» в рамках програми «Громадянська служба миру» (ГСМ).