У червні Східноукраїнський центр громадських ініціатив провів презентації книги «Коли не стукають у двері: 25 історій про російську окупацію» у Відні та словацькій Банській Бистриці. Дві зустрічі відбулися в австрійській столиці — у Посольстві України у Відні та офісі організації Vienna goes Europe, ще одна — в Банській Бистриці у співпраці з Ukrajinské centrum.

Книга «Коли не стукають у двері» створена СЦГІ  за підтримки німецької організації KURVE Wustrow. Видання об'єднує 25 свідчень жителів Запорізької, Київської, Луганської, Харківської, Херсонської та Чернігівської областей, які пережили російську окупацію або безпосередньо постраждали від російської агресії.

Організатори наголосили: про злочини на окупованих територіях говорять значно менше, ніж про бойові дії на фронті.

«Багато хто з нас може уявити ситуацію людей на вільних територіях. Але, думаю, більшість людей не має жодного уявлення про те, що означає жити на окупованій території», - зазначила одна з організаторок презентації в Відні, керівниця Vienna goes Europe Каті Шнебергер.

Її колега, дослідник російської пропаганди Дітмар Піхтер, наголосив, що тема окупації є ключовою для розуміння війни:

«Якщо ми не показуємо, що означає окупація, люди не розуміють, чому боротьба України не є марною справою».

Голова Східноукраїнського центру громадських ініціатив, співредактор книги, Володимир Щербаченко пояснив, що її автори прагнули показати війну через долі звичайних людей:

«Це історії людей, які ще вчора жили на підконтрольній Україні території, а наступного дня прокинулися вже під російською окупацією».

Однією з перших виступила співробітниця Херсонської обласної наукової бібліотеки Козак Анастасія. До повномасштабного вторгнення вона працювала у великій історичній будівлі, яку згодом зруйнували російські війська.

«Росіяни допомогли мені зрозуміти, що означає спати в підвалі. Що означає три дні стояти в черзі за хлібом. Що означає боятися ввімкнути світло у власній квартирі».

Під час окупації вона продовжувала вести сторінки бібліотеки в соціальних мережах і писала про те, що Херсон залишиться українським. Друзі попереджали її про небезпеку. Зрештою жінці довелося покинути місто.

«Я приїхала сюди з багажем більшим, ніж той, з яким я виїжджала під час окупації. Тоді я взяла маленьку червону валізу й запакувала в неї все своє життя».

Вона закликала присутніх цінувати те, що для багатьох є звичним:

«Коли сьогодні ввечері будете пити чай із улюбленої чашки у власному домі, просто згадайте, що мільйони українців втратили це відчуття дому та безпеки».

Авторка однієї з історій у книзі, Надія Нестеренко, розглядає російську агресію крізь призму історії власної родини. За її словами, злочини, які Росія чинить сьогодні в Україні, є продовженням практик, що застосовувалися ще за часів Російської імперії та Радянського Союзу.

«Окупація - це не лише вбивства та катування. Це також відбирання будинків і майна, примусове нав'язування громадянства, мобілізація чоловіків на війну та використання голоду як інструменту контролю».

Вона також згадала про російські обстріли кладовищ на окупованих та прифронтових територіях, руйнування могил і місць поховань:

«Росіяни намагаються знищити нас не лише фізично. Вони намагаються знищити пам'ять про нас».

Також виступила одна із авторок, журналістка  Валентина Федорчук, яка працювала в окупованому Херсоні. Вона щодня виходила в ефір і документувала мирні протести херсонців. У той самий час її семирічна донька перебувала в іншому населеному пункті.

«Між нами було лише сто двадцять кілометрів. Але також понад десять російських блокпостів».

Журналістка знала, що її ім'я може бути в списках на затримання.

«Мої колеги вже зникали. Їх забирали до підвалів, які перетворилися на катівні».

Не знаючи, чи переживе окупацію, вона написала лист доньці.

«В одному листі я намагалася сказати все, що мала б говорити їй протягом життя - під час випускного, перших іспитів, весілля».

Після виступів між авторами та аудиторією відбувалася жвава дискусія. Учасників цікавила нинішня ситуація в Херсоні, життя людей на окупованих територіях, вплив російської пропаганди та причини, через які частина людей навіть після пережитої окупації продовжує підтримувати Росію.

Правозахисники також розповідали про роботу з цивільними заручниками та людьми, звільненими з російського полону.

Презентації викликали жвавий інтерес як серед місцевої аудиторії, так і серед українців, які проживають за кордоном. Під час зустрічі в Банській Бистриці словацькі учасники проводили паралелі між російською агресією проти України та окупацією Чехословаччини у 1968 році. Водночас багато українців, зокрема молодь, наголошували на важливості таких заходів для підтримки зв'язків усередині громади, обміну інформацією та збереження української ідентичності. Після завершення презентацій СЦГІ отримав запрошення провести подібні заходи у Відні та інших містах Словаччини.

 

 

 

 

 

Цю книгу підготували в рамках проєкту «Посилення громадянського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України» Східноукраїнський центр громадських ініціатив за підтримки «Kurve Wustrow — центр навчання та взаємодії у ненасильницьких діях» в рамках програми «Громадянська служба миру» (ГСМ).