У Кривому Розі в Комунальний заклад культури «Міська бібліотека для дорослих» відбулася презентація книги «Коли не стукають у двері» - збірки із 25 історій людей, які пережили російську окупацію. Захід зібрав читачів, бібліотекарів, освітян та всіх, хто прагне почути живі свідчення про війну не зі статистики, а від тих, хто бачив її на власні очі.

На початку зустрічі присутні вшанували хвилиною мовчання пам’ять українських захисників і мирних жителів, які загинули внаслідок російської агресії.

 Книга створена «Східноукраїнським центром громадських ініціатив». Представниця організації Марина Супрун розповіла, що книга народилася з багаторічної роботи з документування воєнних злочинів Росії.

«Люди в Європі не зовсім розуміють, чому українці чинять супротив окупації. За їхньою думкою, особливо нічого не змінюється, окрім прапора на органах влади. Але ми розуміємо, що це не так, що змінюється абсолютно все», - наголосила вона.

За словами Марини Супрун, автори книги самі написали свої історії, а редактори лише допомогли оформити тексти, не змінюючи змісту та інтонацій.

Однією з авторок стала бердянська вчителька Тетяна Черепанова. Вона зізналася, що спочатку сумнівалася, чи варто розповідати власну історію.

«Я тоді сказала своїм друзям: я не була в підвалі, я не піддавалася якомусь насильству. Про що мені говорити? Але мене переконали і сказали: твоя історія теж має бути записана».

Тетяна розповіла, що для неї участь у проєкті стала своєрідною терапією.

Її історія має назву «Місто, у яке я не повернусь» - не тому, що вона не вірить у деокупацію Бердянська, а тому, що місто вже ніколи не буде таким, яким було до війни.

Далі виступила інша авторка -  Анастасія Козак із Херсона. Вона говорила про окупацію через прості побутові речі.

«Росіяни допомогли мені дізнатися, що таке абсолютно пусті полички магазинів. У перші місяці окупації в нас була кабачкова ікра і консервована квасоля. І це було все».

Анастасія згадувала три дні в черзі за хлібом, світломаскування та страх перед нічними обшуками.

«Коли кажуть, що окупація - це просто зміна прапора, абсолютно ні. Окупація - це втрата життя. Інколи фізичного, а інколи - того життя, до якого ти звик. Людям, які виїхали з дому, критично не вистачає дуже простих речей. Комусь - улюбленої чашки, комусь — домашніх капців. Бо насправді не вистачає самого дому», - сказала авторка.

Після виступів у залі панувала тиша. Багато слухачів не приховували сліз.

Марина Супрун також поділилася власною історією перебування у підвалі школи в Ягідному на Чернігівщині, де російські військові утримували сотні людей.

«Я думала постійно не про себе. Я думала, як мені виховувати свою молодшу сестру, якщо моя мама загине».

Завершуючи зустріч, Тетяна Черепанова закликала не залишатися байдужими до чужого болю.

«Наші історії можуть травмувати. Але боятися треба лише одного - якщо вони викличуть байдужість».

Саме ця думка стала головним підсумком презентації. Книга «Коли не стукають у двері» - це не лише збірка спогадів про окупацію. Це документ часу, голос людей, які пережили війну, і нагадування про те, що за кожною цифрою у зведеннях стоять людські долі.