У Запоріжжі відбулася презентація книги «Жити попри все: розповіді жінок про війну 2014 та 2022», підготовлену Східноукраїнським центром громадських ініціатив.
Презентацію відкрила представниця СЦГІ Марина Супрун, яка зазначила, що організація документує воєнні злочини та порушення прав людини ще з 2014 року.
За її словами, усі авторки пройшли спеціальний творчий тренінг із письменницею Славою Світовою, після чого самі виклали на папері власні переживання.
«Це жінки писали про свої почуття, про те, що вони бачили».
У книзі зібрані історії жінок, які пережили різні етапи війни - від початку російської агресії у 2014 році до повномасштабного вторгнення. Попри різні долі, їх об'єднують спільний біль і неймовірна сила.
Окремо Марина Супрун звернула увагу, що видання покликане не лише зафіксувати пережите, а й допомогти тим, хто сам проживає травматичний досвід. Саме тому наприкінці книги розміщені практичні рекомендації психолога.
Своєю історією з учасниками презентації поділилася вчителька з Харківщини Тетяна Товстокора. Вона розповіла, як уже 26 лютого 2022 року її село опинилося під російською окупацією.
«Скільки б око не бачило горизонту - це була ворожа техніка, яка несла смерть».
За її словами, через російську окупацію життя змінилося за лічені години: люди залишилися без продуктів, ліків, електрики та зв'язку, а навіть вийти за межі власного двору стало небезпечно.
«Це було життя без життя».
Попри окупацію шестеро місцевих учителів вирішили не залишати дітей без освіти й організували своєрідне українське підпілля. Втім, про це стало відомо окупаційній владі. Тетяну затримали, тримали в камері та змусили записати пропагандистське відео.
Вона зізналася, що лише випадок урятував її від подальших катувань. Після звільнення Тетяна повернулася додому і знову почала працювати вчителькою.
Не менш емоційним став виступ іншої авторки Галини Тищенко - представниці громадської організації SEMA Ukraine. Вона розповіла про окупацію Донеччини у 2014 році, вимушений переїзд під Київ, а згодом - нову окупацію вже у 2022 році, коли сама стала жертвою російського військового.
Попри надзвичайно болісний досвід, сьогодні жінка відкрито говорить про пережите, пояснюючи, що робить це не лише заради себе.
«Я вирішила: буду казати за тих, хто вже ніколи не може цього сказати».
Сьогодні Галина представляє Україну на міжнародних майданчиках, розповідаючи про злочини російських військових та наголошуючи, що саме свідчення очевидців мають стати основою історичної пам'яті.
Наприкінці зустрічі авторки неодноразово повторювали, що «Жити попри все» - непроста книга, яку навряд чи вдасться прочитати за один вечір.
«Історії важкі. Ви не зможете прочитати її одним подихом».
Втім, усі вони переконані, що мовчання сьогодні було б найбільшою помилкою. Ця книга не лише про біль і втрати, а й про людей, які попри пережите змогли вистояти, повернутися до життя, продовжити працювати, виховувати дітей, боротися за справедливість і не втратити себе. Саме тому вона отримала назву «Жити попри все».
Друге видання книги «Жити попри все. Розповіді жінок про війну, 2014 та 2022» та подальше її поширення стали можливими завдяки проєкту «Посилення громадянського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України», який втілює «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» за підтримки Kurve Wustrow — Центр навчання та взаємодії в ненасильницьких діях у рамках програми «Громадянська служба миру» (ГСМ).
