28 червня у Яготинській центральній бібліотеці для дорослих відбулася презентація книги “Примарна ясність: міфи і стереотипи навколо Донбасу і війни”. Книга присвячена спростуванню хибних уявлень про жителів Донбасу, про початок війни в 2014 році та про тамтешні реалії, зокрема про окупацію та полон. Модерувала обговорення Марина Супрун – представниця Східноукраїнського центру громадських ініціатив.

Розмова почалася з запитання: хто потрапляє в полон і чому? Учасники висловили припущення, що це можуть бути українці, люди, які говорять українською, патріоти. Марина Супрун наголосила: абсолютно кожний може потрапити до російського полону.

Важливою частиною розмови стали розповіді людей, які й самі пережили полон. Людмила Мілокост, українська громадська діячка, учасниця документальних проєктів і колишня полонена, поділилася, як починалася окупація Луганська: “Нічого не працювало. А працювало право сили”.

Юрій Шаповал, лікар-нейрофізіолог з Донецька, який після арешту в 2018 році провів у полоні 7 років і 7 місяців, погодився з Людмилою. Він звернув увагу на те, як Росія штучно розхитувала суспільство. Насправді в Донецьку проходили і проукраїнські акції, у яких Юрій також брав участь. За його словами, те, що Донбас “проросійський” – це міф.

Також міфом є те, що українці, які залишилися в окупації – зрадники. Чимало людей залишилися через різні обставини. Юрій говорить: “У мене на той момент була думка: якщо всі ми, проукраїнські люди, поїдемо, ми звільнемо місце для окупантів. Це вже буде не Україна, бо там не буде українців”.

Своїм досвідом також поділилася Марина Супрун, яка потропила в полон у 16 років. Навесні 2022 року разом із понад 360 мешканцями села протягом 28 днів перебувала у шкільному підвалі, який окупанти використовували як місце утримання людей. Вона згадує: “Найменшій дитинці було півтора місяця. Здавалося, як ця дитинка могла потрапити в полон? Але затримують абсолютно всіх”.

Учасники дискусії також поділилися спогадами про умови перебування в полоні.

Людмила Мілокост розповіла, що в камері розрахованій на одну людинц, могли утримувати одночасно по 7 людей: “Там узагалі сісти ніколи ніде було”. В іншому незаконному місці несвободи не було вікон і вентиляції, а в окремих приміщеннях могли утримувати близько 60 людей.

Юрій Шаповал згадує: день його затримання – найстрашніший у житті. Частину свого полону він провів в “Ізоляції” – арт-центрі, який російські війська перетворили на незаконне місце несвободи. Проблеми були з водою та санітарією, а природнє освітлення та опалення було просто відсутнє. Юрій наголошує, що після початку повномасштабного вторгнення кількість цивільних полонених тільки зросла. Офіційно відомо про близько 16 тисяч людей. Але їхнє звільнення, попри міжнародні стандарти, дуже ускладнене.

Марина Супрун розповідає, що умови її полону були схожими. Вона також поділилася епізодом, яким досі пишається: під час полону її односельчани відмовилися виконувати гімн Росії.

Повернення цивільних полонених до життя після звільнення стало ключовим питанням розмови.

У презентованій книзі “Примарна ясність: міфи і стереотипи навколо Донбасу і війни” періоду після звільнення з полону присвячений розділ “Жодних проблем після полону” та “Цивільні в полоні: чи винна їм щось держава?”

У книзі підкреслюється: для багатьох колишніх полонених проблеми не закінчуються, а для декого не закінчаться ніколи.

Учасники разом обміркували, якої допомоги цивільні можуть потребувати після звільнення з полону. Серед основних ідей – професійна психологічна допомога, юридичні послуги, а також інформаційна підтримка.

Людмила Мілокост звертає увагу: основні труднощі виникли через складні бюрократичні процедури.

Отримати психологічну підтримку також було непросто: одна з лікарок зізналася Людмилі, що не розуміє її.

“У 2014 році ніхто цього досвіду не мав. У полоні відбувається поділ свідомості на чорне та біле. А після повернення в соціум виявляється, що тут не чорне та біле – тут життя”.

Юрій Шаповал говорить, що на момент звільнення все його попереднє життя обнулилося. За час полону відбулася дезадаптація до такої міри, що рутинні справи забулися. Основні проблеми виникли з житлом і відновленням документів, зокрема підтвердженням здобутої освіти.

Підтримка з боку держави відчувалася. Однак за словами Юрія, вона була хаотичною: у чомусь її було достатньо, а в чомусь бракувало. Не вистачало системності.

Наприкінці розмови Марина Супрун закликала учасників заходу підтримувати одне одного в теперішній складний час. Презентація книги “Примарна ясність: міфи і стереотипи навколо Донбасу і війни” та інші заходи важливі для взаєморозуміння між різними учасниками суспільства: з різним травматичним досвідом, зокрема, колишніми цивільними полоненими.

Презентація завершилася запитанням до учасників щодо збереження пам’яті про події війни. Це одне із завдань, яке суспільство ще має вирішити.