3 грудня відзначається Міжнародний день людей з інвалідністю. Сьогоднішній текст з рубрики #місця_несводи ми вирішили присвятити цій даті. Немає офіційної статистики, скільки людей з особливими потребами знаходяться в полоні в «ЛДНР» та можна точно сказати, що саме вони є найнезахищенішою категорією серед бранців. На що сподіватися їм та їх родичам? Про це – далі.
- Хлопці, які сидять з ним у камері, міняють йому пелюшки, бо сам він практично не ходить... Він дуже в тяжкому стані, пересувається за допомогою ходунків.
Олена не знає, чи побачить свого 71-річного батька знов. Вже пішов п’ятий рік, як він, донецький пенсіонер Віталій Атаманчук, знаходиться в полоні у «ДНР».
Їх «заарештували» 4 вересня 2018 вночі. Забрали батька, мати та брата та з мішками на голові відвезли у невідомому напрямку. Олена, яка разом з маленькою дитиною переїхала жити до Києва, дізналася про це наступного дня від сусідів.
Маму не били, тільки тисли психологічно, а от брату дісталося. Через рік він помре, від отриманих побоїв та пережитого стресу. Батька вони більше не бачили.
Між тим, Атаманчука-старшого, через рік після «затримання», «суд ДНР» засудив до 17 років "ув’язнення" за "шпигунство на користь України". Відбувати «покарання» пенсіонера відправили у виправну колонію №32 в м. Макіївка (Донецької області).
Ще до свого «ув’язнення» Віталій Атаманчук мав проблеми зі здоров’ям. 26 років на шахті та 9 років в донецькому Метробуді далися взнаки: ішемічна хвороба серця, прогресуюча хвороба Бехтерева. Зрозуміло, що умови, в яких перебуває в’язень, аж ніяк не покращують його стан.
В березні минулого року бранець потрапив до лікарні з переламом стегна. Пролежав три місяці без ліків. Родичі хотіли зробити операцію та бойовики не дозволили, наклали фіксатор на місце зламу та повернули в колонію. В підсумку нога неправильно зрослася – виникли великі проблеми з пересуванням. Біль у спині. Але навіть банальне знеболювальне доводиться щоразу випрошувати:
- Ліки, які ми привозимо туди, можуть пролежати кілька місяців і до нього не доходити. Видавати їх починають тільки після того, як він напише кілька записок про те, що не отримує свої ліки. Тільки видають дозовано: 1-2 таблетки за одне звернення. Наскільки таке лікування, чи така профілактика допоможе, я не знаю.
Нещодавно у бараці, в якому тримають Атаманчука, вибуховими хвилями вибило вікна. Відтепер температура в приміщенні дорівнює температурі на вулиці. Целофан, поспіхом натягнутий замість вибитого скла, від холодів не рятує.
Волонтерка Ольга Покровська не вперше стикається з подібним ставленням бойовиків ОРДЛО до своїх полонених. Якось, аби допомогти одному з бранців, жінці довелося самій приїхати до Донецька шукати стоматолога та вмовляти його один пропрацювати день у “виправному закладі”. Адже стоматологічний кабінет там був, не було лікаря. Та це мало кого турбувало.
- У них там немає мети допомогти, вилікувати людину. Є в них аспірин на всі випадки життя. Температура? Аспірин! Болить горло? Аспірин! Зламав руку? І знову аспірин!.. - Ми самі навчилися себе лікувати. – Згадує один з колишніх полонених. – За допомогою часнику з цибулею лікували простуду. А от, коли в тебе, скажімо, виразка шлунку, то тобі нічого не допоможе окрім професійної консультації лікаря. В колонії №32 (м. Макіївка, Донецької області.- Ред.) нам завжди «прописували» воду з сіллю.
Не відомо, чим «лікували» іншого в’язня колонії №32, Валерія Матюшенка, але про його критичний стан писала колишня уповноважена з прав людини Людмила Денисова. В його анамнезі - проблеми з щитовидкою, які ризикують перерости в онкологічні новоутворення та синдром Туретта (Генетично зумовлене захворювання нервової системи, пов’язане із порушенням моторики та періодичними підсвідомими скороченнями м’язів. - Ред.).
Навряд чи хтось розкаже, яке “лікування” проходить «заарештований» «екстреміст» із вродженою вадою серця 22-річний Богдан Максименко. Його “ув'язнення” триває понад два роки. В якому стані хлопець зараз можна тільки здогадуватись…
Хотілося б закінчити на позитивній ноті, написати про майбутній обмін. Або про те, як за умовами, в яких бойовики утримують полонених з інвалідністю, слідкують міжнародні організації. Але не вийде. Керівники “виправних закладів” ЛДНР не люблять демонструвати своїх важкохворих бранців. Та й перспективи бути обміняними доволі примарні. Герої цього матеріалу та їх родичі чекають свого обміну вже кілька років. І невідомо скільки ще чекатимуть.
Тож, райдужного фіналу не вийде. Нажаль.
Денис Киркач для СЦГІ
🔗 Детальніше познайомитися з інформацією про Макіївську колонію №32 можна за посиланням:
