.png)
Чи можна святкувати під час війни? Це питання розділило українське суспільство на два протилежні табори. Одні переконані, що зараз недоречні будь-які урочистості. Інші наполягають на тому, що навіть в найважчий період невеличкі приводи для радості допоможуть протриматися та не впасти у відчай. Ми не будемо включатися в цей диспут, просто поділимося спогадами колишніх полонених, які зустрічали Новий рік в російському полоні. Можливо, цей текст і стане відповіддю на поставлене запитання.
Напередодні великих свят кожен бранець особливо радів будь-якій звістці з дому, будь-якій передачі, яка минаючи численні перепони, доходила до адресата. Значну частину посилок складала їжа. Смаколики, що на деякий час змусять забути про одноманітне тюремне меню та хоча б на у думках повернуть додому. Шматочок риби, ковбаси, сиру, курка гриль, трохи цукерок – все що нагадає про родинні свята.
Отримані смаколики потрапляли на загальний святковий стіл. Готували його усією камерою, чи усім бараком.
«З того, що передавали родичі, ми намагалися приготувати святкові страви, які готували в повсякденному житті на новорічні застілля – оселедець під шубою, салати, якійсь оригінально оформлені бутерброди», - згадує Марина Чуйкова.
Марина Чуйкова
Жодне новорічне застілля не обходилося без «тюремного торта». Про цей елемент святкового столу розповідав кожен наш співрозмовник. Зазвичай, роль коржів в ньому виконувало звичайне печиво. В якості крему йшло згущене молоко, сливочне масло з цукром, шматочки фруктів, варення – все солодке, що траплялося під руку. Коржі перемащували цим імпровізованим кремом, укладали в кілька шарів (на кшталт домашнього «наполеона») та залишали на деякий час «настоятися».
Далі, якщо дозволяли умови, можна було прикрасити камеру та причепуритися самим.
«Камеру до свята як можемо, прикрашаємо. В хід іде все. Білий папір, серветки ідуть на сніжинки. А розмальовані олівцем прапорці вішаємо на стіну», - розповідає Олена Завальна.
А ті, кому пощастило найбільше, могли ризикнути й прикрасити ялинку і, влаштувати невеличку вечірку. Таємно від охорони.
Розповідає Валерій Соколов, колишній в’язень Макіївської колонії №32:
- Охорона прийшла о 23-00. Провела «шмон» та пішла. Адже їм теж треба відпочивати. А ми прикрасили ялинку, провели святковий концерт – танцювали, мініатюри показували.
Новий рік в Макіївській колонії №32 (фото з особистого архіву Валерія Соколова)
Під Новий рік трапляються дива. Траплялися вони та серед полонених. Наприклад, коли в новорічній передачі, разом зі смаколиками, до бранця все-таки доходив подарунок від рідних.
- Я дуже хотіла отримати парфуми. – ділиться спогадами Марина Чуйкова. - Дуже люблю хорошу парфумерію. Тому на Новий рік мені передали флакон Yves Saint Laurent. Я обприскала ними свою подушку, мені хотілося дихати цим запахом замість того підвального смороду.
Іноді, деякі послаблення робила адміністрація закладу. Та це були, скоріше, винятки. Розповідає Анастасія Мухіна. Свій Новий рік вона зустрічала в Луганському СІЗО:
- 31 грудня чуємо за вікнами, що вбивають свиней. Дівчата, які провели там не один рік, кажуть, що це будуть готувати нам святкову вечерю. І дійсно, увечері на нас чекав борщ. Справжній, домашній. Зі свининою та сметаною.
Бранці не забували й про тих, хто передачі та взагалі будь-які звістки з волі отримати не міг, хто знаходився в найжорсткіших умовах. Марина Чуйкова каже, як вони, «політичні» бранці, намагалися створити свято для полонених бійців:
- Цукерки та цигарки ми передавали хлопцям на підвал, аби вони теж відчули свято. Полонені ВСУ-шники знаходилися на кілька поверхів нижче. Ми знаходили «ноги», того, ув’язненого, який міг вільно пересуватися, платили йому цигарками та він відносив.
І ще один ритуал. Ніхто не знає, з чим це пов’язано, але одразу після 00-00 протягом кількох хвилин неможливо було нічого розчути від шаленого металічного гуркоту.
Анастасія Мухіна
- Десь за секунду до настання Нового року згасло світло. Через пару хвилин вмикається, грає їх гімн («гімн ЛНР». – Прим. Ред.). І всі, хто щось має – ложки металеві, кружки, починають ними грюкати о двері. Такий гул стояв, що передати неможливо.
Олена Завальна
- В перші хвилини нового року, всі ув'язнені щосили почнуть стукати кулаками у двері. Ніби кажуть: " Відчиніть, випустіть нас! Ми живі люди і теж хочемо на волю". Повсюди стоїть такий гвалт. Десь хвилин 5 -10... Це такий ритуал, або можливість не стримувати себе, вистукатись за весь рік відсидки. Охоронці знають про те і не чіпають нас.
...В новорічну ніч заведено загадувати бажання. Загадували його й наші герої. Спільне. Одне на всіх. І воно здійснилося – згодом Новий рік вони зустрічали на свободі, в колі своїх рідних.
